Господарські основи діяльності замку

Характерною рисою Кременецького замку була державна форма власності: тому в повній мірі на нього поширювалася загальнодержавна система управління. В середині XIV ст., в час переходу міста з рук в руки, управління здійснювалося воєводою під владою львівського старости .[5] З переходом системи управління від староруської схеми до литовської на поч. XV ст. основні важелі влади перейшли до старости, влада якого поширювалася на весь Кременецький повіт. Під його опікою були великокняжі двори з господарством та волості залюднені державними селянами. Він був зобов’язаний:

1.Слідкувати за розвитком великокнязівського господарства.

2.Творити нові джерела прибутків.

3.Збирати податки.

4.Нормувати селянські наділи.

5.Охороняти межі державних володінь від зазіхань панів-сусідів.

6.Здійснювати суд над всіма верствами, які не мали спеціальних судів .

7.Розглядати апеляції на рішення спеціальних судів .[5]

Але головну роль в мілітарно розвиненій державній організації грали військово-адміністративні повноваження. На догляді старости був центральний замок повіту, а саме Кременецький: при допомозі спеціальних урядників мав пильнувати, щоб замок був в доброму стані, забезпечений амуніцією й запасами, готовий до оборони. Він був безпосередньо начальником замку, наглядав за порядком, з замкових прибутків утримував персонал, укріпленя та гарнізон.

Основу фінансової та господарської забезпеченості замку становили перш за все державні маєтки та земельні угіддя. Значну роль відігравали згадана у люстраціях Кузьминська волость – великокняжі (пізніше королівські) володіння. За описом 1545р. до неї належали 73 села з млинами. Безпосередньо до Кременецького замку належали села Кузьмін, Кобила, Западинці, Яворівці, Росоловці, Голенки, Губинь, Чернятин та Черленівці (всього 9); окрім цього Кузьминський (на одне колесо) млин та стави на річці Случ в Кузьмино, Черленеві та Чернятині. 33 села відносилися до Красилівського замку та 16 пустих. Але за свідченням люстраторів 1545р. розмір прибутків визначити було неможливо, так як староста Семашко, правдоподібно, обертав їх на свою користь .[1] Очевидно, ця практика існувала і за його попередників. Напевно саме за рахунок надходжень з цієї волості і відбувалося будівництво окремих споруд замку за кошт старости(як, наприклад, князь Януш збудував городню при в’їзді у ворота), а все решта ними ж привласнювалося.

Та основу замкового господарства становили села та угіддя, приписані до замку безпосередньо в околицях. Віковічними замковими селами були Підгайці, Підлісці (з присілком мельниця Підлісецька) та Жолоби .[1] Значно збільшилися землеволодіння за держання замку королевою Боною (1536-1556рр.). Будучи представницею італійської династії Сфорца, вихована на засадах абсолютизму, вона із нерозумінням відносилася до політичної системи Польщі, де основну роль відігравали магнати та шляхта. Підставою зміцнення королівської влади вона вважала посилення та розширення державної власності. За короткий час вона викупила у місцевих землевласників низку сіл, довівши їх число до 18 (крім Кокорова).[1] Люстрації дають детальний перелік сіл, приписаних слуг до них та відповідних робіт. Вирізнялося три групи підданих: тяглі слуги, бояри путні та на оброці.

Тяглі слуги зобов’язувалися засівати, жати, складати та звозити з поля збіжжя, по три дні на весні та восени зобов’язувалися відбувати оранку; одночасно були звільнені від податку.

Путні бояри – категорія військо службових людей у 16 – пер. пол.. 17 ст. у Великому князівстві Литовському. Середньо- та малоземельні нащадки руського боярства, яке не змогло перейти до категорії зем’ян. Займали проміжне становище між державними селянами і дрібною шляхтою. Були зобов’язані охороняти державні кордони, коронні маєтності і замки, виконувати військові повинності. За це отримували у користування невеликі маєтки та були звільнені від податків. Люстрація 1552 р. згадує таких замкових бояр:

Федір, Павло, Іван, Климко, Степан Усатий, Скука Овсійович, Матей лях, Тневош, Ян Войт.

Н-д: За люстрацією 1552р. під Сеньком Воронко з села Двірець перебував став, на якому міг бути і млин.

Інвентаризація 1479 року засвідчила такі дані: ”Челяді в місті 3 парубки, 4 жінки, 2 дівки. В двірці королівському жінки з дітьми саме четверта, кляч троє, а волів 3, а жита пів четверті стирти, а в стирті по 20 кіп, а на полі жита скошеного досить. А в волості чоловік півчетвертаста, на місті дворів 30”.[27]

Завдяки старанням королеви Бони угіддя та маєтки, приписані до Кременецького замку значно збільшилися.

Ось перелік замкових сіл та людей при ньому (дані за люстраціями 1542, 1545, 1552рр):

- Підгайці (29 чоловік; 29 тяглових; - );

-Млинів Підлісецький (8 чоловік; 8 тяглових; 2 дворища, 2 дими, 6 пустих, за два роки розійшлися);

-Жолоби та Підлісі (12 тяглих, 2 данники, 6 путніх; те ж; 16 дворищ, димів 16, на волі 3 дима);

-Вілія (12 чоловік; - );

-Вілія –Двір (10 тяглих; 10 тяглих та на 2 на оброці; 6 чоловік челяді);

-Двірець (18 чоловік; 17 тяглових та боярин путній; 19 дворищ, 20 димів, 5 огородників, на волі 12);

-Колосова (8 тяглих, 4 путніх; те ж; );

-Шпиколоси (11 тяглих; 14 кінних; те ж;);

-Дунаїв (17 тяглих; те ж; 11 дворищ; 11 димів, городників 6, на волі 6 димів);

-Рудка (9 тяглих; 9 тяглих та один на оброці; 14 дворищ, 16 димів, 6 огородників, 6 димів на волі);

-Куликів ( 4 тяглих; те ж; дворищ 2, димів 2, огородників 4, на волі димів 7);

-Цеценівка (14 тяглих, те ж; дворищ 18, димів 26, городників 3 дима, на волі 6 димів);

-Демківці (-; 9 тяглих (разом із Цеценівкою два на оброці); - );

-Лепесівка ( Плесівка )(60 чоловік; 4 путніх; 31 дим на волі на два роки, один городник);

-Радошівка (3 кінних бояри; те ж; -);

-Воронівці (ново осілих 20; 12 чоловік на пільгах; 25 димів);

-Осники (2 на волі; 14 чоловік на пільгах; на волі 27 димів);

-Білозірки (2 на волі; те ж; на волі 33 дима);

-Підлісці (- ; - ; дворищ та димів 29);

За люстрацією 1552р. додатково згадуються:

-Сапанів (людей дворищ 21, димів 22, огородників 10);

-Сапанівка мала (на волі 9 димів);

-Титильківці (дворищ 9, димів 19, огородників 5);

-Ільківці (димів на волі 4);

-Горинка (на 30 димів, городників 2) - відказане війту Кременецькому Скуйбіді(1552р.)[1, 2, 8]

Загальне населення підданих по селах у 1545році 241 чоловік та 31 путніх.

Низка сіл, приналежних замку, була надана князям за заслуги: село Пташине – К.Острожському; Стіжок, Антонівці, Тилявка, Олешшя- Василію Четвертинському, Жолобки – Боговітину, Дрібове (Грибове) – Михайлові Денисковичу, Білокриниця – Богдану Білокриницькому (1545р.)[28]

Якщо обов’язки тяглих були визначені на загальних засадах, то з людьми, які сиділи за оброці, домовлялися індивідуально:

-Жолоби: одне відро меду, 2 сідла;

-Вілія – Двір : один-півкопи грошей, другий-копу;

-Рудка-півкопи грошей;

-Цеценівка, Демківці – двоє копу грошей, по дві гуски, дві курки.

Путні бояри з Колосови та Шпиколосів числом 22 чоловіки платили одну двадцяту з баранів та волів (на 1552р. 14 вепрів та 47 баранів).

За деякими селами були особливі обов’язки:

Лепесівка – 60 чол. Платили 11 кіп грошей, 19 мірок вівса, відбували дводенну косовицю (1545р.)

Підлісці – жителі постачають камінь на всі замкові млини (1552р.)

Всього із селян замок отримував в рік:

1542р. – 14 кіп грошей, відро меду, 2 сідла, 20 мірок вівса;

1545р. – те ж, але 19 мірок вівса.[1, 2]

У 1563р. було проведено помір кременецьких земель на основі “Уставу про волоки”.[6]

Окремо у всіх люстраціях стоїть Кокорів, де знаходився фільварок. У ньому знаходилося будови з двох світлиць з сіньми, кухня, пивниця, пекарня, казна; чотири стави; млин; 19 дворищ та стільки ж димів, огородники, 5 димів на свободі; невільна челядь числом 14 чоловік; худоба – 6 волів, 3 бики, 7 корів, 3 ялівки, озимки, 2 телят, 31 свиня, 26 гусей, 6 каплунів. Інший фільварок був у Вілія - Двірець де була будова у вигляді світлиці із коморою та сіньми, пекарня з коморою. Челядь, знову ж невільна числом 6 чоловік. Із худоби було 12 волів, 11 корів, 11 телят, 6 биків, 11 літніх телят, 16 гусей, 38 свиней, 17 поросят, 19 курей, 1 каплун[2]

Вигідною справою було тримання ставів, прибуток від якого швидко перекривав всі витрати на його придбання та утримання. Це було ніби привілеєм: були випадки, коли селяни став робили, але державець його забирав, вертаючи кошти за спорудження. Про вигідність свідчить факт на львівській королівщині: від спуску ставу в рік прибуток рахували на 1156 золотих .[6]

Замковими стави були у Вілія-Двірець, Двірець, Шпиколоси, Дунаїв, Цеценівка, Лепесівка, Рудка, Сапанів, Колосова, Тетильківці, Кокорів(чотири) (1545, 1552р.). Після спуску кращу рибу солили, а гіршу продавали на березі.[1, 2]

Прерогативою панського землеволодіння було млинарство. У повіті нараховувався 241 млин, з них 21 державний. Саме там мали молоти збіжжя кременецькі міщани та замкові селяни. “Міщани як і селяни кременецькі відповідно до свого старого обов’язку мають молотити всяке збіжжя своє й солод у млинах нижчих (королеви Бони, державиці кременецького староства) під карою 3 кіп грошей на Кременецький замок і утрати свого збіжжя).[6]

Замкові млини були:

-1545р.: Дунаїв (на три камені), Лепесівка, мельниця Підлісецька, Кокорів(на два камені);[1]

-1552р.: Кокорів (на два камені), Дунаїв (три менших, одне ступне), Підлісці (очевидно мельниця Підлісецька)-три, Сапанів (три).[2]

Значний прибуток замок отримував із паління горілки та броварництва. У 1558-1561 рр. були закладені державні солодовні, броварні, гуральні(у повіті нараховувалося 23 горілчаних казани) які були віддані в аренду.[6] Від кожного вару вилучалася сьома мірка солоду та від ситечі один гріш. Від корчми в Дунаєві надходило триста кіп грошей в рік(1552).[2] З корчми горілчаної ішла горілка на замок: за рік продавалося на 80 кіп грошей.

Окремо ішла митна стаття від купецького возу по два гроші, а із сіллю по три гроші.[8]

Своєрідним акцизом була плата за продаж мяса на торгах м’ясниками у натуральній оплаті «по лопатці».[6]

Крім цього на користь замку ішло «повєжноє» - спеціальні штрафи та податки: із сильного злочину – 12 грошей, з меншого злочину – 3 гроша; весільна куниця – від дівчини 12 грошей, від вдови пів копи; плата з кожного міщанина по шість грошей, а хто тримає лан по 12(всього з міщан збиралося 34 копи 27 грошей).(1552)[2]

Незважаючи на досить на досить солідні фінансові потуги, якими володів Кременецький замок, йому не вдавалося повністю забезпечувати свої потреби в розбудові, але все-таки створили передумови для перетворення його в одну із найпотужніших укріплень Речі Посполитої.