Підземелля, скарби та ще дещо

Як і будь-який замок, Кременецький також оповитий багатьма таємницями. Найпоширенішою та такою, що дає постійну поживу є таємниця підземних замкових ходів. На цю думку наводять періодичні провали у міській частині, які являють собою ходи, а то і цілі кімнати.

- 1887р.,- на площі між собором та ліцеєм. По боках від цього ходу знаходилися великі кімнати;[28]

- 60-ті рр. XX ст. Навпроти приміщення РВ УМВС в ході будівельних робіт було виявлено великий льох /хід/ із склепінням, в якому знаходилися трупи;[29]

- 70-ті рр. XX ст. – при будівництві ресторану “Кременець”/там зараз знаходиться Лютеранська церква/, екскаватор провалився вверх льоху, який мав два поверхи. У ньому знайдено швейні машини та залишки шкіри.[29]

- 1991р. на горі біля замку, в районі стоянки туристичних автобусів під час оранки провалився кінь. Один із свідків події, спустившись вниз, пройшов 20 метрів ходом, 5 метрів ширини, підлога якого була вимощена бруківкою, склепіння зроблено із вапняку. Хід вів в сторону Шумська, до замку він був завалений.

- 1999р. – під час прокладання газової труби в районі вул. Базарна знайдено хід, який вів в напрямку Ощадбанку. Хід вимурований із каменю та мав по боках галереї.

Невже під Кременцем знаходиться галерея підземних ходів, пов’язаних із замком? Слід згадати традицію будівництва українських торгово-ремісничих міст XVI-XVII ст. В умовах постійних грабіжницьких нападів татар, жителі міст змушені були будувати підземні схови для збереження майна. Кременець, як місто із розвинутим цеховим устроєм та правом складу солі, був порізаний такими кам’яними сховами. Практично вони використовувалися і на поч. XX ст. місцевими крамарями. Швидше всього численні факти про підземні ходи стосуються саме цих складів та підвалів.

На поч. 70-х рр. XX ст. в ході археологічних пошуків було вивчено підземний хід з гори Бона, вихід якого знаходився біля в’їзної брами з правої сторони на відстані 70-ти метрів. Він вів до приміщення лікарні на вул. Шумській. Старожили свідчать, що цей хід використовували пожежники в XIX-XX ст. для швидкого спуску з гори. У 1939р.(за іншими відомостями в період радянсько-німецької війни) під час німецького бомбардування цей хід було завалено.

Інший хід на гору, ймовірно, ішов із підвалу магазину “Все для дому” по вул. Шевченка. Дослідники пройшли у напрямку гори близько 80-ти метрів, пройшовши під потоком Ірва.

Цілком очевидно, що із замку вели підземні ходи, як обов’язкова складова будь-якого укріплення: один вів на північний схил гори до сьогоднішньої вул. Шумської, а два ймовірних інших до центру міста та вздовж замкової греблі.

Періодично мусується тема замкових скарбів. Після здобуття укріплень козацько-селянськими загонами восени 1648р., з замку було вивезено велику здобич, але про скарби не згадується. Очевидно, що захисники зуміли їх попередньо сховати в надійному місці. Місцева традиція прив’язує цей схов до замкової криниці, з чим і пов’язана легенда. Бажаючий здобути скарби повинен з’явитися на гору до криниці в пасхальну ніч. Як тільки в північ залунає перший дзвін до пасхальної ранішньої, постане образ прекрасної жінки в білому одязі,з розпущеним волоссям та ключем в зубах. Сміливець повинен взяти цей ключ зубами і спуститися в колодязь. На дні він повинен відкрити почергово 12 дверей, після чого він опиниться в кімнатах, наповнених скарбами. Все це він повинен зробити за час пасхальної нічної служби, інакше він загине.[28]

Жінку – привида пов’язують із володаркою замку Боною Сфорца д’Арагони, яку місцева традиція пов’язує із надзвичайною жорстокістю. За однією із легенд королева прагнула вічної молодості – тому й купалась у людській крові. В одній із башт замку замість перекриття була решітка з гострими голками. Бона стояла під цим “ситом”, а зверху на голки кидали дівчину, обов’язково цнотливу. Правителька приймала “душ”… Так вона знищила понад 300 дівчат.

Говорили, що вона влаштувала для себе своєрідний гарем із красенів-охоронців, і саме за це її старший син Сигізмунд II Август випровадив матір /після підписання дарчих паперів/ на батьківщину до родового князівства Барі в Італію.[11] В дійсності королева була жінкою самовладною і їй приписують провідну роль в отруєнні дружини свого сина Сигізмунда.

І ще є одна легенда про гору Бону й замок.

Одного разу, пізньою порою, ішов через місто чоловік-музикант з скрипкою. От підходить до нього якийсь панок і просить, щоб той прийшов до них на весілля. Музикант не хотів іти, але не міг відмовитися і таки пішов. Довго вони ішли, аж нарешті дійшли.

В хаті гарненько прибрано, звичайно як на весілля. Тут просять його сісти за стіл. Вмить на столі з’явилось їсти й пити, але він був ситий з попереднього весілля, тому нічого не їв, окрім великих прохань…

Десь всі поділися, в хаті лишився він один. От почав він роздивлятися весь дім і заглядати в усі куточки. Зайшов він в алькір, а там велика піч і в ній палиться, а перед полум’ям в челюстях стоїть великий котел, а в ньому щось кипить.

Як тільки він встиг оглянути все, як в хату почали входити паничі. Всі вони ішли в алькір до печі, вмочивши руку в цей котел, що кипів і цією рукою промивали собі очі, й десь дівалися в комині.

Коли вже пройшли всі ці паничі, то музикант підійшов до цього котла й промив собі одне око, так як це робили всі ці паничі. І ось перед ним все різко міняється. З гарної хати й сліду нема, а він сидить на замковій горі. Коло нього де був стіл, лежить кам’яна плита, а на ній стоїть бутила з смолою й кінський кал, то це все, що перед тим здавалося йому вином і різними добрими закусками, а замість люльки, що були йому запропонували, лежить кістка з копитом, передньої, кінської ноги.

Страшно стало йому, але він не подавав вигляду.

Ось іде вже той панич, і просить його грати бо іде вже молода. Був це молодий чорт, з невеликими ріжками, чорний як смола, весь оброслий шерстю і з маленьким хвостом.

Коли він почав грати, в хату входять такі ж чорти і ведуть молоду попадівну, що дві дні перед тим повісилася. Вона його впізнала й дуже плакала. Але він грав незважаючи нінащо, аж струни порвалися. В той час, як він грав всі чорти по черзі танцювали знею і коли вже всі перетанцювали та налюбувалися нею, взяли її за руки та вкинули в розпалену піч. Після цього заплатили йому гроші, але це були не гроші, а черепки й один чорт вивів його на дорогу, подякувавши, попрощався з ним.

І так цей чоловік довго бачив різні дива, чого звичайним оком не міг бачити.

Одного разу, цей музикант ішов через місто й зустрівся з цим чортом, що просив його грати. Грати. Цей чорт, пустив туман і здавалося багато води, аж вище пояса. Майже всі жінки ідучи цією “водою”, підіймали свої убрання, щоб не забруднитися. В цей час чорт любувався цією картиною і музикант також бачив це. Це помітив чорт і видер йому око, яким він це все бачив. З того часу гору “Бону” й замок названо: “чортячим замком” і багато людей боялися ввечері йти на цю гору. Але тепер, коли настала нова Польща, то на тій горі кожний рік 3-го травня в річницю ухвалення Конституції, відправляється там “msza polowa” й цим напевно вигнано з замку всіх чортів і тепер сміло відбуваються там ранки закоханих, без жадної перешкоди чортів.

Кременецький замок давно перестав бути лише зразком фортифікаційної архітектури та історичним місцем. Це своєрідна візитка міста, його символ, зображений на гербі.