Військова справа

Жодні укріплення не могли стримати натиск ворога без наявності потужного та добре озброєного гарнізону. На початках основу польського війська становило посполите рушення, та його збір був затяжним і замки потребували постійного війська. Тому ядро становили найманці, які були в залозі Кременецького замку. В переважній більшості це були вихідці з Німеччини – жовніри або жолдаки( з нім.– платний вояк). В повсякдені за ними закріпилася назва драбант – гоноровий солдат, який носить галябарду. Чисельність гарнізону визначити важко, але однозначно він був незначний: по – перше, у мирний час не було тримати значну кількість воїнів; по – друге королівська казна завжди відсувала проблеми з коштами. Відповідно до практики військової системи Великого князівства Литовсько, збройну службу виконували категорія путніх бояр, приписаних до замку(їх детальніша характеристика піде в наступному розділі).

Водночас участь у сторожовій службі брали участь і місцеві жителі. « В відсутність старости, у випадку відїзду його з замку, міщани давали сторожів від міста по 6 чоловік, або скільки наказував староста: ті охороняли замок до його приїзду, стояли на воротах і ходили по замку; а двох постійних сторожів зобов’язані були наймати щорічно три села: Сапанів, Жолоби і Підлісці»(1545). Але цю постанову у зв’язку із спустошенням Кременеччини на поч. XVI ст. староста Януш відмінив, найнявши чотирьох сторожів. Відповідно до люстрації 1552 року міщани «розписані по десятках для оборони в часі потреби замку і в місті. Десятків всіх 31».

Функціональне забезпечення замку здійснювалося адміністрацією та замковою прислугою. Повний перелік даних посад дає люстрація 1552 р., одночасно із зазначенням розміру оплати: староста – 100 литовських кіп, священник – 20 кіп, бурграбій – 17 кіп, два пушкарі – разом 24 копи 40 грошей( в іншому місці даної люстрації згадується три пушкарі – Ганусь(німець), Матуш(поляк), які отримують по 12 кіп і 20 грошей та третій місцевий, з оплатою в 5 кіп. Очевидно його оплата ішла не з королівської казни. Водночас люстрація 1545 року згадує трьох пушкарів: Матуся, Яна та Гануся, які отримували по 10 кіп та по сукну з Луцького мита.), тесля – 10 кіп, приватник – 3 копи, ключник – 3 копи, повар – 3 копи, два ключники – разом 6 кіп, два сторожі – 6 кіп, два візники – 6 кіп, коваль – 5 кіп. Ці дані підтверджені і люстрацією 1556 року. Водночас в замку перебувала замкова челядь невільнича числом в вісім чоловік.(1552)

Основні функції та повноваження старости будуть зазначені нище. Тут хотілося б зазначити, що і в самаму місті його позиції були міцними, так як під його юрисдикцією перебувала значна частина міщан(на 1552 рік по вулицях За поточній та Липовиці 55 будинків).

Бурграбій мав ключ від замку та заступав старосту в суді.

В обов’язки пушкарів входило доглядання пушок, лагодити їх, постачати кулі, виробляти стрільний порох.

Крім цього при Кременецькому замку згадуються: городничих – безпосередньо доглядав замкової будови та мовтовничий – пильнував замкових мостів. За роботу вони брали спеціальну плату від панів чи міщан, на утриманні яких певна частина будови замку належала.

Охоронна зброя мала такий вигляд: давньої ”броні”, виробленої з дрібних залізних кільців, уживали й далі під назвою кольчуги або панцирі. В різних часах панцирі мали різний вигляд, бували то довші, то коротші, то тісні, то просторіші, деколи з ногавицями, рукавами й накриттям на голову. З технічного боку їх перероблювали і вдосконалювали щораз більше. В XIV-XV віках поруч із кольчугою поширилася охоронна зброя іншого роду, що складалася з двох блях, одної на грудях, другої на плечах. Назва для такої зброї була – кирис. Пізніше робили панцирі з невеличких металевих плиток; були окремі наременники: нарукавиці, набедреники, наколінники, наголінники.

Також вживалися шоломи, що мали різні назви, як мисюрка - мілкий шолом, наче миска, шишак (угорська назва), з дашком, що отінював очі.

Щит зберігся як охоронна зброя піхоти. В XIV-XV віках вживали так званих павежів (італійська назва), щитів чотирикутних, високих на метр і більше. Їх виробляли з дерева, покривали шкірою і зверху вимальовували або посріблювали. Легка кіннота користувалася невеликими трикутними або чотирикутними щитами. Круглий, випуклий щит звався калкан.

Коп’я мали довжину понанад 3 метри, їх робили з ялини або сосни, деколи в середині видовбували в середині, щоб воякові не було важко. Наконечник коп’я був залізний із вістрям різної форми, на другому кінці прикріплювали невелику кулю, щоб легше було вдержати рівновагу. Міських і замкових сторожів озброювали галябардами – це є коп’я, получене зі сокирою й гаком.

Досить поширені були різні роди бойових сокирок. Їх назви – балта, бердиш – сокира із сильно закривленим вістрям і топорищем на півтора метра завдовжки; чекан – сокира з обухом, що має вигляд молотка з гострим, загнутим вістрям.

Корд або корделяс – це короткий меч, або шабля піхотинців. Тасак – теж коротка шабля. Рапір – рід меча з тонким, гострим лезом. Гончар або концер мав вигляд меча, але його лезо було трикутне або чотирикутне, з гострим кінцем – колоти; гончарів уживала піхота.

Поруч із давнім луком, в тих часах поширився покращений прилад стріляти - куша (французька назва). Це теж лук, але прикріплений до кольби, з корбою, що натягала тестеву. Під час стрільби використовували короткі стріли що звалися белти.

Становлення Кременецького замку як потужної фортифікаційної споруди співпало із поширенням вогнепальної зброї у Європі. З поч. XIV ст. із Західної Європи через Німеччину у Польщу нова зброя перейшла на українські землі. Спершу вогнепальну зброю репрезентували самі гармати, рушниці з’явилися пізніше. Артилерія постійно розвивалася, видозмінювалася.

Перші пушки у нас з’явилися у Львові 1394р. В 1468р. заснували у Львові міську ливарню, що постачала свої вироби для міст й замків. Інша велика ливарня була заснована у Вільно, звідки й забезпечував свої потреби Кременецький замок

.Інвентар 1479 року дає перелік вогнепальної зброї у замку: три фуклери, чотири пушки, шість малих пушок, один пищаль. Диспозиція – чотири великих гармати на городні(очевидно націлені на шию та міст). З припасів пороху пів бочки та шипів годних бочка.

На початку XVI ст.. внаслідок постійних та руйнівних татарських нападів вирішено було скріпити фортецю. Януш, староста Луцький, біскуп Віленський та Познанський поряд із фортифікаційними роботами завіз вогнепальну зброю. За старостування Дахна пушки були розміщені на даху дерев’яних амбарів, розташованих по середній окружності замку. Досить змінилася артилерія замку у період володіння ним королеви Бони 1536-56рр. За старостування Станіслава Фальчевського у збудованих сінях поставлено коловратну ступу в 6 толчіїв для виробництва пороху.

Детальний опис артилерії дає ревізія 1545р. На озброєнні у замку нараховувалося 29 пушок: 1 діло, 4 соколи, 2 мортири, 22 фальконети.

Гармати були розташовані так: 6-на обланках націлені на замкову шию та міст, 4-на Новому домі на місто, 1-при воротах, 1-на території, 2-мортири, 11-в сараї. Були великі запаси сірки, пороху, селітри, ядер. Люстрації 1545 та 1556 рр.. відзначають незадовільний стан обланків, для яких були необхідні нові коли та осі.

Гармати були різні за розмірами і калібром. Довжину означували на п’яді й пальці, ширину дула теж на п’яді або порівнювали з яйцями.

Фалькона – мала довге дуло калібр від 28 до 40 мм, стріляла пулями 6-9 фунтів. Зустрічається назва гармати сокіл, що є перекладом з латинської її назви.

Фуклер – вдосконалена пушка з рухомою коморою на порох.

Фальконет – середньовічна гармата, дуло посаджене у рогатину, яка була продовжена підпоркою, яку перед пострілом забивали у землю. Калібр від 28 до 40 мм, вага куль 5-9 фунтів.

Мортира – вид гармат, у яких не було віддачі. Сила віддачі під час пострілу зрівноважена реакцією ґрунту на опорну плиту гармати. Мортири складалася з дула, двоноги або підстави і прицільних приладів. Дула не нарізні. Заряджали мортири малих і середніх калібрів з дула, великі мортири які були у замках заряджали з тильної сторони. Мортири призначені для поразки живої сили і осередків вогневих як відкритих, так і в укриттях.

Кам’яні кулі обточувалися і деколи обковувалися навхрест залізними обручами. Залізні кулі виливалися у дерев’яних формах, деколи їх обливали оловом. Порох в XVII ст. Складався з таких складових: 2 фунти сірки, 1 фунт вугілля, 4 – 6 фунтів селітри. Порох виробляли мілкий пізніше більш зернистий, мілкий порох зволожували оцтом, місили й сушили, він служив для більших виправ.

Крім артилерії в замку були рушниці: 10 гаківниць з порохівницями та формами та 33 власне рушниці з порохівницями, формами та фітілями.

Рушниця – один із перших типів ручної вогнепальної зброї, яка спочатку мала гнітний, а потім круглий замок. Рушниця була вживана у Європі з половини XV ст. , аж до початку XVII ст. Інколи рушниця представляла собою варіант легкої гаківниці.

Гаківниця – довга ручна вогнепальна зброя вживана в XIV – XVI ст. Головне для оборони міст і замків. Назва походить від гака поміщеного під дулом, гак служив для зачеплення зброї за пасок; а в полі за підпорки для прицільної стрільби. Маса 10 кг., довжина 1,5-1,8 м. З неї стріляли залізними кулями, пізніше олов’яними калібру 20 мм. Підпалювання відбувалося вручну, спочатку за допомогою розжареного прута або вуглинки, пізніше гноту. На початку XVI ст. в зв’язку з удосконаленням вогнепальної зброї впроваджено круглий замок.

Аркебуз – мав гак, але був коротший за гаківницю(1,3 м) і тому зручніша, куля діаметром 16-18 мм. Інша назва – гаркабуз, пів гаківниця.

З ревізії 1552р. ми дізнаємося ,що: “бронь замковая: дел снижних (бронзових) на колах, добре окованих, под одною формою и одного лета справовани, року нарож. Бож. 1530, всих 14; куля в всих – як гусине яйцо. Под гербами литовскими обома. Куль до дел железних обливаних свинцом 6 коп. Гаковници 10, пороховниц 10, куль гаковничих 54; ручниц 33; пороховниц ручних – 29; куль до них 10,5 коп. Пороху п’ять полубарилков. Селитри 5 солянок. Сери 8 солянок. Свинцу 2 штуки. Угля на порох 2 бочки.”

Під ревізією 1556р. за старостування Петра Семашки згадуються 14 мідних гармат литих 1530р. калібром 15 п’ядей та 3 дюймами довжини. Ядро до них було розміром гусиного яйця. Решта пушок були залізними.

Крім казеної зброї « повинні мешканці міста Кременця всі і кожен під час небезпеки обороняти місто короля, його милості, всілякі стрільби, то їсть всілякі гаківниці, ручниці, сагайдаки і інші гармати, рогатини, для оборони належить мати в будинках своїх, а хто не може мати, тоді нехай рушницю і рогатину нехай має, а під час такої оборони не слід в будинку проживати(люстрація 1563 року).

Посилював вогневу силу замку постанова сейму 1620 року, за якою «… люди шляхетського роду, які до міста з жінками для оборони хочуть ходити, щоб були забезпечені їжею на пів року. Стрільбою і порохом, кулями, а тих хто цього з собою не має не пускати…»

Про наявність міської вогнепальної зброї свідчить люстрація 1552 року: дві гаківниці, 29 аркебуз, 17 ручниць, пороху півтори бочки, сірки пів бочки, свинцю бочка.

Із супутніх інструментів у замку були лопати залізні до вапна(49), три мотики для мішання вапна, два друки залізних для ламання каменю, одне свердло для гаківниці, копит залізний, для кидання спижу, залізний заступ, сто залізних шин.

Про потужність кременецького арсеналу свідчать факти ревізії по інших укріплених спорудах України: Луцьк 1545р.-10 пушок, Львів 1558р.-8, Київ 1552р.-29, Канів 1552р.-7, Черкаси 1552р.-7, у решти 5, а то й менше.